6 міфів про гомосексуальність,

Міф № 1. Гомосексуальність – це хвороба

Всесвітня організація охорони здоров'я офіційно виключила гомосексуальність із міжнародного переліку хвороб у 1992 році – і її рішення поширюється на всі країни-члени ООН.
А на 20 років раніше це зробила Американська психіатрична асоціація, а загалом науці це відомо з кінця ХІХ століття завдяки Рихарду Крафт-Ебінґу та сотням інших дослідників.

Отже, гомосексуальність і бісексуальність – це така ж нормальна орієнтація, як і гетеросексуальність. Просто менше поширений варіант норми, такий же, як негативний резус-фактор, руде волосся чи ліворукість.

Міф № 2. Гомосексуальність можна вилікувати

Спростування цього міфу випливає зі спростування міфу першого. Але багато представників ЛГБТ стикаються з тим, що батьки після камін-ауту (розкриття інформації про свою сексуальну орієнтацію) кажуть їм: «Це в тебе підліткове, виростеш – минеться».

Ті, хто вживає такі фрази, плутають сексуальну орієнтацію та поведінку. Сексуальна поведінка може бути найрізноманітнішою, бо вона базується на збудженні, а не на потязі.

Зараз, за наявності розвиненої сексології і численних досліджень ЛГБТ, можна з упевненістю сказати: гомосексуальність не є хворобою. Її не можна і не треба лікувати гіпнозом, електричним струмом, таблетками або будь-яким іншим способом.

Офіційна позиція міжнародної наукової спільноти засуджує такі методи псевдолікування здорових людей.


Міф № 3. Гомосексуальністю можна «заразити».

Цей міф нав'язаний політиками-популістами, які піднімають стяги на боротьбу з «пропагандою гомосексуальності» задля поділу електорату на «своїх» і «чужих» та підвищення власного рейтингу.

Таким політикам здається, що сам факт розмов про те, що ЛГБТ-люди існують в Україні і це не хвороба, а норма, – погано впливає на майбутнє дітей і руйнує традиційні сім'ї.При цьому таких політиків не хвилюють, наприклад, почуття дитини, яка відкриває в собі сексуальність і під таким пропагандистським тиском починає думати, що з нею щось не так.

Спростовують міф наукові дослідження про природу людини, які тривають понад сто років, – вони свідчать, що гомосексуальністю не можна заразити.

Міф №4. Геї винні в поширенні епідемії ВІЛ/СНІДу

Цей міф виник унаслідок цільових кампаній із безпечного сексу в гей-середовищі, оскільки перший зареєстрований пацієнт у США в 80-х роках був геєм.

Тривалий час саме геї були в групі ризику, але за останні 10 років ситуація кардинально змінилася.

Статистика з поширення ВІЛ-СНІДу за 2015 рік свідчить, що в 57% випадків вірус передавався статевим шляхом у гетеросексуальних парах, у 22% заражалися через кров, у 19% – хвороба передалася від матері дитині і лише в 2% – це сталося статевим шляхом у гомосексуальних парах.

Міф №5. Гомосексуали схильні до педофілії та зваблюють дітей

Це твердження базується на однобокій інтерпретації фактів і його спростовує американська статистика.

Дослідники з'ясували, що більшість педофілів – 94% – є чоловіками. Значна кількість їхніх жертв – від 15 до 30% – були хлопчиками, але більшість жертв – дівчатка.

При цьому більшість педофілів, які здійснювали напади на хлопчиків, вважали себе гетеросексуалами і паралельно перебували в гетеросексуальних відносинах.

Педофілія – це збочення. І вона не має нічого спільного зі стосунками, які базуються на добровільній згоді дорослих людей.

Міф №6. Гомосексуали не розмножуються

Це не відповідає дійсності. Насправді більшість гомосексуальних людей хочуть і можуть мати родину і дітей. Дехто заводить фіктивні родини, спеціально, щоб народити нащадків, дехто вдається до сурогатного материнства або ЕКЗ.

Отже, пропагандистське твердження про те, що гомосексуали є загрозою сім'ї та традиційним родинним цінностям, також не відповідає дійсності. Наприклад, співак і шоумен Костя Гнатенко, відомий як перший український публічний гей, який зробив камінг-аут у 1997 році, представляв на сцені свою подругу Олену, з якою хотів завести дітей.

А от телеведучий Анатолій Ярема публічно зізнався, що він гей у 2007 році. На той час він уже мав дочку і сина, а нині бавить онуків.

Міф №7. Діти гомосексуальних батьків виростуть гомосексуальними

Жартома цей міф спростовують тим, що всі геї та лесбійки, яких ми знаємо, виросли в гетеросексуальних родинах. Або жартом про те, що нас усіх виховували в одностатевій сім'ї - мами і бабусі.

Новітні дослідження Американської академії дитячої та підліткової психіатрії в 2013 році показали, що діти у батьків геїв і лесбійок – цитую – «не відрізняються від дітей гетеросексуальних батьків у своєму емоційному розвитку».

Таким чином вони підтвердили висновки Американської академії педіатрії, яка ще в 2002 році заявила про підтримку права одностатевих пар на шлюб і про схвалення прав батьків на виховання дитини, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації.

У жовтні 2016 року Американська психологічна асоціація опублікувала дослідження 96 сімейних пар, які усиновили/удочерили дитину. Воно доводить, що діти гетеросексуальних і гомосексуальних батьків однаково добре адаптуються до соціуму і взаємодіють з однолітками.

Благополуччя дітей, за словами дослідниці Рейчел Феррі, залежить від рівня стресу у сім'ї, який у процесі виховання незмінно впливає на дитину. Тому секрет успішного виховання дитини залежить від методів взаємодії з нею, але аж ніяк не від структури сім'ї.

Щодо сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності дітей у гомосексуальних сім'ях, то їх розподіл такий же, як і в гетеросексуальних.

Міф №8. Демонстрація гомосексуального способу життя збільшує кількість ЛГБТ

Цей міф, по суті, є продовженням дискусії про те, чи можна цілуватися, обніматися або ходити за руку в парку або в громадському транспорті.

Ми виходимо з сучасної концепції про те, що всі різні, але всі рівні, тому всі мають однакові права. Якщо гетеросексуальні пари цілуються на лавочках, чому це забороняється робити гомосексуальним?

Якщо на парад виходять мами з візочками і велосипедисти, то чому ЛГБТ-спільнота не має права на свій прайд? В усіх цих випадках це не стільки заклик народжувати більше дітей, пересідати на велосипеди чи закохуватися в представників своєї статі, а радше нагадування, що в цих категорій громадян є проблеми, на які суспільству варто звернути увагу.

Що стосується кількості гомосексуалів – чоловіків і жінок, – то їх відсоток у суспільстві стабільний (7-10%) і не залежить від ступеня розвитку та рівня добробуту самого суспільства або рівня релігійності, віку статевого дозрівання, історичного періоду.

Міф №9. Бісексуальні люди сплять з усіма, тому що розбещені або «нерозбірливі».


Це неправда. Бісексуали відчувають потяг до інших людей, а не до їхньої статі чи гендеру.

Як відомо, науковці вважають це окремим різновидом сексуальної орієнтації, відмінним від гетеро- та гомосексуальної.

Тобто це питання не сексу, а романтичної прихильності. І це не «нерозбірливість», а частина природи таких людей. І це нормально.

Міф №10. Гомосексуальність впливає на смаки в одязі, музиці та інші вподобання


На ресурсі Quora є чудове запитання від батька хлопця-підлітка: «Мій п'ятнадцятирічний син дуже уважний і чутливий – здається, занадто чутливий для хлопчика. Чи він гей?»

Чутливість і любов до пісень Барбари Стрейзанд, яку приписують геям, як і пристрасть до футболу, коротких стрижок і оверсайз-одягу, яку приписують лесбійкам, – це все стереотипи.

Сексуальні вподобання не визначають культурні. Так само як і одяг людини та її стиль не свідчать про сексуальну орієнтацію.

Коли геї, лесбійки чи бісексуали працюють лікарями, охоронцями чи машиністами, ви не знаєте про їхню орієнтацію, якщо вони не виділяються одягом чи поведінкою.

За замовчуванням ми всіх «буденних» людей звикли сприймати як гетеросексуалів, хоча це не так.

Тож якщо ви вважаєте, що хтось із ваших знайомих або рідних – гомосексуалка, не намагайтеся грати в детектива, а просто запитайте. Особливо якщо це ваша дитина.

От і все на сьогодні. Далі на вас чекає тест на уважність, список рекомендованої літератури та наступна - підсумкова лекція.

текст наданий авторками онлайн курса для журналістів "Як писати про ЛГБТ"