6 міфів про гомосексуальність,
які досі вважаються правдою
Міфи про гомосексуальність, якими маніпулює масова культураю.

Текст для тих, хто досі замислюються про лікування на електростільці та звинувачують всесвіт у пропаганді "нетрадиційних" стосунків.
1. Гомосексуальність – це хвороба

Гомосексуальність почали вивчати у 19 столітті, коли психологія оформилася як наука.

Ріхард Крафт-Ебінг, австрійський психіатр, досліджував сексуальність, зокрема парафілії, і дійшов висновку, що, можливо, гомосексуальність – результат біологічних факторів. Зигмунд Фройд вважав людей бісексуальними від народження, такими що пізніше розвивають гетеросексуальність або у окремих випадках сексуальну «інверсію».

Більшість західних країн тоді тяжіли до криміналізації одностатевих стосунків, і медикалізований підхід нерідко почали розглядати як альтернативу: якщо людина хвора, то її не можна карати.

У першій половині 20 століття геїв і лесбійок намагалися лікувати різними способами: хірургією на мозку, гормонами, психотерапією – наприклад, терапія відрази, чудово показана у другому сезоні «Американської історії жахів». Втім, усі вони були однаково безуспішними.

Повоєнні роки ознаменувалися початком депатологізаціі гомосексуальності – вибухнула сексуальна революція.

Альфред Кінсі оприлюднив так звані «Звіти Кінсі», де вперше підняв питання про те, що гетеро- та гомосексуальність не є взаємовиключними сутностями, а радше цілісним континуумом. Таким чином поняття щодо гетеросексуальності як єдиної «норми» було розмито.

Евелін Гукер у 1957 році опублікувала працю-дослідження гомосексуал_ок, які не були пацієнт_ками лікарень або ув'язненими. Жодної патології у порівнянні з гетеросексуал_ками Евелін у них не виявила.

Активні дослідження людської сексуальності, розвиток сексології, ЛГБТ і феміністський рух сприяли остаточній науковій депатологізаціі гомосексуальності.

У 1973 році Американська психіатрична асоціація виключила гомосексуальність із DSM (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders – класифікація психічних розладів). У 1992 році те ж саме зробила Всесвітня організація охорони здоров'я з Міжнародною класифікацією хвороб, яка діє у всіх країнах – членах ООН.

Отже, зараз, маючи розвинену сексологію і численні дослідження ЛГБТ, можна з упевненістю сказати: гомосексуальність не є хворобою. Її не можна і не треба лікувати гіпнозом, електричним струмом, таблетками або будь-яким іншим способом.

2. Можна стати (або перестати бути), якщо захочеш

Багато представників ЛГБТ стикалися з тим, як батьки після камін-ауту казали: «Це у тебе підліткове, виростеш – це пройде».

Також гетеросексуальні люди іноді розповідають, що пробували цілуватися чи навіть спати з людьми своєї статі – і було добре, але після вони відчували, що це «не їх».

Батьки, які говорять такими фразами, плутають сексуальну орієнтацію і поведінку. Сексуальна поведінка може бути найрізноманітнішою, і часто вона базується на збудженні, а не на потязі.

У серіалі Queer As Folk був момент: Джастін Тейлор, гей, переспав зі своєю кращою подругою. На питання, як же так вийшло, хтось не дуже коректно відповів, що «у цьому віці у нього встане, навіть якщо потертися об дерево».

Збудження – якраз про це. Потяг – поняття більш об'ємне: тут і симпатія, і бажання статевих стосунків з кимось певним, і романтичне підґрунтя.

Таким чином, гетеросексуальна поведінка в окремій ситуації сама собою не змінює орієнтацію на гетеросексуальну; так само і для гомосексуальної.

Це не значить, що сексуальна орієнтація взагалі не може змінюватися. Саме існування бісексуальності, пансексуальності, різноманітних квір-орієнтацій свідчить про те, що вона буває і досить гнучкою, флюїдною.

Але з цього не випливає, що орієнтацію можна змінити просто за бажанням або певними зусиллями. Такі зміни, якщо вони стаються, відбуваються на підсвідомому рівні і обумовлені ірраціональними чинниками, на які неможливо вплинути цілеспрямовано.

Також відомі випадки, коли трансгендерні люди після переходу нібито змінювали орієнтацію. Але тут можна радше говорити про те, що перехід, особливо якщо він супроводжується тілесними змінами, знімає певні психологічні блоки. І це відкриває можливості для нового сексуального досвіду, який раніше ці люди не відчували як прийнятний для себе.

Більшість вчених на сьогодні дотримуються біолого-соціальної моделі визначення сексуальної орієнтації. Вона виходить з того, що базова основа орієнтації закладається вроджено, а вже конкретні прояви сексуальності залежать від подальшої соціалізації.

3. Можна «заразити» когось гомосексуальністю


Термін «пропаганда гомосексуальності», яким так люблять оперувати влади деяких країн і консервативні особистості – соціальна інсинуація.

Не можна змусити когось різко захотіти людини своєї статі. Є багато свідчень того, що спроби так званої «конверсійної терапії», тобто перетворення геїв та лесбійок на гетеросексуал_ок, не дають результату. Але так само безрезультатно це і у зворотному напрямку.

З огляду ж на те, що у суспільстві гомосексуал_ки майже всюди залишаються дискримінованою меншиною, яка стоїть нижче гетеросексуал_ок у суспільній ієрархії, ідея того, що до такої групи можна когось «запропагувати», видається взагалі безглуздою.

Гетеросексуальним людям, які вірять у пропаганду, варто спочатку спитати себе: якщо вона справді така дієва, чому ж вони самі їй досі не піддалися? І оскільки цього не відбулося – то, певно, їм нема чого боятися.

Ті ж люди, які побоюються за дітей і згадують знаменитий вислів про член, яким «не треба трясти перед лицем моєї дитини», плутаються у поняттях.

Наприклад, прайди – це не демонстрація гомосексуальності, а святкування видимості і отримання гомосексуал_ками прав, які завжди були у гетеросексуал_ок. І якщо комусь вважаються у них члени та оргії, то це питання не до прайду, а до сексуальних фантазій такої людини.

Видовище ж поцілунку хлопців і поцілунку гетеросексуальної пари справляє на дитину однакове враження і, отже, не впливає на її орієнтацію. Якщо людина відчуває між ними різницю з точки зору «нормальності» – то це саме її проблема, і діти тут ні до чого.

4. Гомосексуальність впливає на смаки в одязі, музиці та інші вподобання

На ресурсі Quora є чудове питання від батька хлопця-підлітка. Воно звучить так: «Мій п'ятнадцятирічний син дуже уважний і чутливий – здається, занадто чутливий для хлопчика. Чи він гей?»

Чутливість і любов до пісень Барбари Стрейзанд, приписувана геям, як і пристрасть до футболу, коротких стрижок і оверсайз-одягу, приписувана лесбійкам – стереотип. Соціуму набагато зручніше визначити чіткі рамки та запхати всіх до них, ніж прийняти індивідуальну варіативність і вибірковість поведінки.

Відповіді на Quora показові: Ден Холлідей, гомосексуал, пише, що ненавидить театри, п'єси, балети, романтичні комедії, а любить сайфай, захоплюється військовою справою і історією.

Гетеросексуал Маркус Джедальд пише про свою чутливість, невміння вправлятися з інструментами, любов до мюзиклів і фільмів про стосунки. Сексуальні вподобання не визначають культурні, і ґрунтуватися на стереотипах, визначаючи орієнтацію або смаки людини – все одно, що думати, ніби всі темношкірі приторговують наркотиками і грають у баскетбол.

Якщо ви вважаєте, що хтось із ваших знайомих або рідних – гомосексуал_ка, не намагайтеся грати у справжнього детектива, просто запитайте. Особливо якщо це ваша дитина.

5. Діти гомосексуальних батьків виростуть асоціальними (і, швидше за все, гомосексуальними)

Люди, які вважають гомосексуальні сім'ї поганими для дітей, часто посилаються на дослідження Марка Регнеруса, проведене у 2012 році. Проте легко побачити, що насправді результати цього дослідження не мають стосунку до одностатевих сімей.

Вибірка Регнеруса складалася з сімей, у яких хоча б один з батьків мав одностатеві стосунки протягом життя. При цьому тільки двоє з дітей визнали, що прожили все життя у сім'ї з батьками однієї статі. Таким чином, справжні причини неблагополуччя дітей у дослідженні могли бути різними, але це аж ніяк не гомосексуальність сім'ї.

З іншого боку, є багато досліджень, які показують, що діти в одностатевих та різностатевих сім'ях суттєво не відрізняються. Певна різниця є хіба що у тому, що діти гомосексуальних батьків ростуть більш толерантними та менше схильними до гендерних стереотипів. Що ж до сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, то їх розподіл такий самий, як і у дітей у гетеросексуальних сім'ях.

Дослідження 2009 року 767 одностатевих сімей у Німеччині виявило навіть деякі переваги дітей у таких сім'ях. У них частіше бувають позитивні стосунки з батьками, вища самооцінка та почуття власної гідності.

У жовтні 2016 року Американська психологічна асоціація опублікувала дослідження 96 сімейних пар, які усиновили/удочерили дитину. Воно доводить, що діти гетеросексуальних і гомосексуальних батьків однаково добре адаптуються до соціуму і взаємодіють з однолітками.

Благополуччя дітей, за словами дослідниці Рейчел Феррі, залежить від рівня стресу у сім'ї, який у процесі виховання незмінно впливає на дитину. Тому секрет успішного виховання дитини залежить від методів взаємодії з нею, але ніяк не від структури сім'ї.

6. Всі геї та лесбійки ненавидять гетеросексуал_ок

Це черговий міф про негетеросексуальний сегмент суспільства. Ті, хто у нього вірять, виходять з того, що гетеронормативна більшість пригнічує меншість, а меншість відповідно ненавидить більшість, явно чи підсвідомо бажаючи помінятися з нею місцями у соціальній ієрархії.

Геї ненавидять гетеросексуальних чоловіків, тому що у тих більше привілеїв, а жінок – тому що вони складають конкуренцію; лесбійки ненавидять гетеросексуалок, тому що вони маруди і домогосподарки, чоловіків – через надмаскулінність і, знову ж таки, конкуренцію.

Часто люди, яким властива подібна логіка, автоматично приписують свою гомофобію всьому гетеросексуальному суспільству. Отже, вважають вони, гомосексуал_ки керуються симетричною гетерофобією.

Але насправді активні гомофоби складають невелику частку суспільства. Більшість має більш-менш нейтральне ставлення, яке може індивідуально варіюватися. Так само індивідуальним є і ставлення у зворотному напрямку, та враховувати це буває складніше, ніж керуватися загальними категоріями.

Хтось ненавидить жінок. Хтось ненавидить чоловіків. Хтось ненавидить трансгендерів – і це може бути не обов'язково гетеро-людина. Є ЛГБТ-люди, які віддають перевагу не контактувати з гетеросексуальним суспільством. Але багато ЛГБТ-людей намагаються налагодити контакт з більшістю, просвітити її та навчити бачити особистість, а не ліжко.

Більша частина гомосексуал_ок прагнуть бути повноцінною частиною суспільства, і у цьому сенсі їх бажання нічим не відрізняються від тих, які мають гетеросексуал_ки. Вести війну проти гетеросуспільства аж ніяк не входить у їх плани.

Що насправді потрібно гомосексуал_кам – це прийняття та повага до їх людської гідності та прав людини.
Made on
Tilda