"Чурка"
і ще 5 виразів, які підігрівають ненависть до мігрантів
Часом необдумані слова завдають колосальної шкоди, спричиняючи ненависть, конфлікти і навіть війни.
Чи чули ви коли-небудь, як людей з так званою у народі "кавказькою зовнішністю" називають чурками? А траплялося таке, коли вас намагалися переконати у тому, що мігранти відбирають в українців робочі місця? А обурення з приводу іноземців, які "уводять" наших дівчат?

Напевно, подібні висловлювання вам добре знайомі, а вже до презирливого "понаїхали", озвучуваного на адресу всіх, хто зовні відрізняються від нашого уявлення про справжніх українців, ви, швидше за все, давно звикли.

Таке негативне, часто зневажливе ставлення до іноземців, людей з іншим кольором шкіри і культурним досвідом, називається ксенофобією.

Ксенофобія в Україні приймає різні форми: від вербальної агресії до тяжких злочинів на ґрунті ненависті.

Але, незалежно від проявів ксенофобії, в її основі завжди лежать різні упередження щодо "чужинців", які не тільки у чомусь відрізняються від "своїх" – тобто, корінного населення країни, – а й відповідно є автоматично гіршими, другосортними.

Саме ці упередження породжують у суспільстві ворожість до всіх несхожих (мігрантів, етнічних меншин, "не білих" туристів), а несхвальні висловлювання на адресу цих людей стають мовою ворожнечі.

Ось кілька подібних фраз про мігрантів, які формують риторику ненависті і стають причиною конфліктів між "своїми" і "чужими", призводячи часом до трагічних наслідків.
Вони знищують нашу культуру, цінності, релігію

Такі заяви часто можна почути від тих, кому близькі націоналістичні ідеї, від тих, хто звикли протиставляти цінностям прав людини цінності традицій і моралі.

У цій риториці криється упередження, що мігранти самою своєю присутністю в суспільстві і спробами асимілюватися у ньому впливають на традиції, культуру і систему цінностей цього суспільства.

Такий погляд не може бути вірним, оскільки цінності будь-якого суспільства формуються більшістю, а не меншістю.

Тому мігранти, які завжди залишаються у меншості відносно корінного населення, просто не здатні насаджувати суспільству свою культуру і релігію і "знищувати" прийняту в ньому систему цінностей.

До того ж, привнесення у суспільний простір окремих елементів ззовні є навіть корисним для його розвитку, у той час як занадто замкнені, ізольовані соціуми схильні поступово занепадати.

В основі подібних висловлювань лежить страх перед незнайомим – тим, що відрізняється від звичного. Цей страх ірраціональний, бо реальна загроза з боку "чужих" відсутня. Тому і упередження, засновані на ньому, часто виявляються безпідставними.

Вони ґвалтують наших жінок

Цю фразу часто кажуть чоловіки, посилаючись на резонансні випадки, коли у зґвалтуванні корінної мешканки звинуватили іноземного громадянина. Прикладом може слугувати ситуація в Кельні, де мусульманські мігранти стали головними підозрюваними у декількох групових зґвалтуваннях, що відбулися у новорічну ніч.

Ці події стали тригером антимігрантських протестів у Німеччині. Протестуючі закликали владу обмежити в'їзд у країну для мусульман, бо нібито у їх культурі неповага і насильство над жінками є нормою.

При цьому акцент ставився на тому, що у проблемах безпеки і насильства над жінками винні саме мігранти, і якщо вони підуть, то і ці проблеми підуть разом з ними.

Така риторика використовується для того, щоб знайти "цапа-відбувайла", звинуватити у внутрішніх проблемах зовнішнього ворога, і таким чином зняти з суспільства відповідальність за подібні випадки.

Але такий підхід не дає побачити їх реальні причини – недоробки у забезпеченні громадської безпеки та гендерне насильство в цілому, – які народжуються у самому соціумі, а не привносяться у нього ззовні.

За своєю суттю, заява "вони ґвалтують наших жінок" – це маніпуляція громадською свідомістю, через яку люди зосереджуються на боротьбі з "чужинцями", замість того щоб шукати шляхи вирішення внутрішніх проблем.


Вони відбирають у нас робочі місця

Це улюблений аргумент прихильників консерватизму, часто використовуваний політиками, щоб пролобіювати антимігрантські законопроекти.

Наприклад, у США поширена думка про те, що мігранти з країн Латинської Америки захоплюють ринок праці, оскільки масово приїжджають на заробітки.

Насправді ж найчастіше ці люди нелегально працюють на низькооплачуваних роботах, від яких багато американців відмовляються самі.

Американським роботодавцям часто вигідніше наймати мігрантів, готових займатися важкою працею навіть за невелику плату, тому що в їх рідній країні у них немає можливості заробити стільки грошей.

Це економічна проблема, яка може мати безліч причин. Але її створюють не мігранти, які хапаються за будь-яку можливість, щоб вижити самим і прогодувати свою сім'ю, часто прирікаючи себе на ризик депортації.

І вирішувати її треба, не зводячи стіни уздовж державних кордонів, а коригуючи модель економічного розвитку країни таким чином, щоб бізнесу було вигідніше брати на роботу корінних жителів, а не експлуатувати готових через бідність на все іноземців.

Понаїхали

Це висловлювання може використовуватися для демонстрації презирства до будь-яких приїжджих, у тому числі внутрішніх мігрантів – жителів країни з інших міст і сіл. Суть його полягає у тому, щоб показати перевагу "корінних" над тими, хто переїхали з інших місць.

Вислів "понаїхали" має на увазі, що "прибульці" якимось чином утискають тих, хто тут народилися, зазіхають на їх роботу, гроші, майно, суспільний простір.

Доповненням до цього висловлювання часто стає, наприклад, вираз "Київ не резиновий", який також містить натяк на те, що приїжджим у місті не дуже-то раді.

Наприклад, в Україні зараз з таким ставленням нерідко стикаються переселенці із зони конфлікту на сході країни. Їх сприймають як важкий тягар, звинувачують у тому, що приймаюча сторона змушена витрачати гроші з бюджету на розміщення і соціальну допомогу для переселенців, які могли б іти, наприклад, на розвиток інфраструктури міста.

Але нові мешканці у місті можуть бути величезною перевагою, якщо подивитися на питання під іншим кутом.

Якби у нашій державі система сплати податків і комунальних платежів не була прив'язана до прописки, то населені пункти могли б отримувати гроші до бюджету від реальної кількості жителів, а не тільки від тих, хто у них прописані.

До того ж, більша кількість жителів створює більший потенціал для розвитку тієї ж інфраструктури, соціальних проектів, залучення інвестицій.

Нових людей у місті варто сприймати як цінний людський ресурс, завдяки якому можна реалізувати масу можливостей, а не як паразитів, які живуть за рахунок місцевого населення.

Тому презирство і ворожість до приїжджих, які нібито претендують на те, що їм не належить – це прояв ірраціонального страху і невігластва, а не спроба захиститися від реальної загрози.

Чурка

Цей образливий вираз на адресу жителів країн Кавказького регіону з'явився у російській мові ще у 19 столітті.

Спочатку він вживався у значенні "дурний" і не прив'язувався до національної ознаки. Але за часів СРСР його стали використовувати для позначення вихідців із Середньої Азії, які погано знали російську мову.

Пізніше слово "чурка" почали використовувати як образу, спрямовану на всіх представників країн Середньої Азії і Кавказького регіону.

Сьогодні цей ярлик вішають на людей, щоб продемонструвати свою перевагу шляхом приниження інших. Мається на увазі, що люди іншої національності – це другий сорт лише тому, що у них інша зовнішність, культура і походження.

Такі упередження щодо іноземних громадян небезпечні тим, що створюють у суспільстві напругу, налаштовуючи різні групи населення одне проти одного, хоча реальних причин для ворожнечі може і не бути.

Тому слово "чурка" варто викреслити зі свого лексикону, якщо ви намагаєтеся судити про людей не за їх зовнішністю або країною, з якої вони приїхали, а за їх справами і вчинками.

Вони брудні, неосвічені і розносять заразу

Таке судження можна почути, наприклад, про ромів. Його основою служать стереотипи про те, що представники цієї народності живуть тільки за рахунок жебрацтва, шахрайства та продажу наркотиків.

Ці упередження формують негативний образ цілого народу, хоча підґрунтя для них створюють лише його малі групи, які помітніші в суспільстві, оскільки вирізняються серед інших людей через свій традиційний спосіб життя (кочівля) або асоціальну поведінку (жебрацтво).

У той же час, для повноцінної інтеграції ромів в українське суспільство практично нічого не робиться як державою, так і місцевим населенням.

Так, ромські громади майже завжди знаходяться в ізоляції, їх усіляко намагаються позбутися, використовуючи для цього будь-який привід. Якщо в поселенні відбувається якийсь інцидент – у ньому відразу ж звинувачують ромів, часто навіть не намагаючись розібратися у реальних причинах того, що сталося.

Якщо роми намагаються облаштуватися в якомусь місці, своїми силами будуючи собі житло – його відразу хочуть знести, навіть не замислюючись про те, де ж цим людям жити далі.

У ромів зазвичай немає представництва в органах влади, через що вони практично не захищені від подібних гонінь. Їх права відстоюють в основному правозахисні організації, яким часто не вистачає впливу на місцевому рівні, щоб вирішувати спірні питання на користь ромської громади.

Все це створює ситуацію, у якій руйнування стереотипів стає непосильним завданням, тому що цьому активно чинить опір саме суспільство, не даючи ромам можливості інтегруватися у нього на рівних умовах.

Все починається з дискримінації на побутовому рівні, коли ми не хочемо, щоб роми вчилися разом з нашими дітьми, працювали з нами обруч, лікувалися у тих же лікарнях, що і ми. А закінчується все тим, що ми хочемо, щоб їх взагалі не було поруч, бо не хочемо разом вирішувати їхні проблеми. Хоча, за суттю, ці проблеми є спільними для всіх – це бідність, брак освіти і низький рівень життя в цілому.

Але найчастіше ми судимо про людей лише з того, що падає нам у вічі, і не помічаємо того, що нас об'єднує, потрапляючи таким чином у пастку стереотипів, які заважають нам побачити повну картину, а не тільки її частину.
Made on
Tilda